Купало означає для наших сучасників передовсім свято, яке відзначають за християнською традицією у ніч з 6 на 7 липня. Хоча насправді свято Купали наші пращури відзначали в день літнього сонцестояння - 23 червня, квінтесенцією якого було очищення за допомогою вогню і води, - а це є найдавнішою формою магічних дій. В цю пору в природі відбуваються найактивніші процеси - буяння трав і всього довколишнього зілля. Купало збігається з літнім сонцестоянням, серединою літа, після чого жива енергія рослинного світу йде на спад, починають коротшати дні. Тому Купало мовби завершував земну активність.
Відтак образ Купали репрезентовував живу силу сонячної енергії, яка породжувала життя на землі. Досягти свого апогею, сонце йшло на спад, а звідси й спалення Купала:
Допалимо соломоньку
Та ходім додомоньку,
Лежи, лежи, та Купалочку,
В червоному та багаттячку.
Неважко здогадатися, що прообразом червоного багаття є стиглі плоди, котрі увібрали сонячну енергію, що її уособлював Купало - давній Бог завершеного весняного буяння і плодючості..
Купало (Семиярило) - Бог найвищого буяння сонця - літнього сонцевороту, вершина і поєднання протилежностей. Найвищий прояв любові, опікун і захисник шлюбних пар, він пов'язаний з водою і вогнем. Купайло - ладівник і І поєднувач, сила якого у зрілій несамовитості й усвідомленні єдності всього живого. У переддень Купала проводяться чи не найсвятіші обряди і дійства, які потребують опіки Вищих Сил для їхнього здійснення. На Купальську ніч, коли все буяє зеленню, Бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а серця молодих і юних скріплює любов'ю. Пара, яка береться за руки і перестрибує через священне Купальське вогнище, вважається зарученою (одруженою). На цьому святі Земля-Мати має найбільшу чарівну силу, яку віддає всім, а вогонь і вода - велику життєдайну всеохоплюючу цілющість. На Купала відкриваються Небесні брами і всі славлення легко й вільно летять у Вирій до Богів. Це найкращий час для того, щоб розпочинати нові й серйозні справи. Бо у людському житті Купало є проявом досягнення зрілості і здатності до самостійного вирішення важливих справ. Купальська Роса вважається цілющою і життєдайною, а трави, зірвані в цю ніч, мають незбагненно велику чародійну силу. У Купальську ніч Бог Дажбог в особі Перуна запалює квітку папороті і щаслива та пара, яка побачить її. Та запалюється та квітка не стільки у світі явному, скільки в душі людини, що призначення своє знайшла, твердо на шлях стала і до мети йде, не обертаючись. Від того вона незбагненно велике щастя має і що їй у світі робити знає. Пари які один шлях на двох знаходять, душами єднаються і здатність Праву відати отримують, а се є найбільше багатство в усіх світах.
У пожертву Купайлові приносили: квіти-вінки, горіхи, мед, горох, хліб, млинці, пироги, візерункове печиво.
Додати коментар