У лютому 1883 року царський уряд прийняв рiшення i про спорудження залiзничного шляху Вiльно - Ровно, який повинен був пройти там, де тепер лежить Сарни. Значна частина його пролягла по заболоченiй мiсцевостi, перетинала багато рiк i дрiбних рiчок. При зведеннi полотна пiд колiю довелося вiдсипати понад 5 мiльйонiв кубометрiв грунту. Цю величезну за обсягом роботу здiйснювали зiгнанi звiдусiль полiськi селяни. Працювати доводилось по колiна у водi. Єдиним землерийним інструментом була лопата - грабарка, а транспортом - ноші. Там, де прокладали залізницю, не завжди могли пройти навіть запряжені кіньми візки.

Залізничники працювали безперервно 24 години, мінялись через добу, а з 1891р. через часті аварії міністерство шляхів сполучення заборонило робітникам цих служб працювати по 24 години. Проте фактично лише через кілька років запропонували 12-годинний робочий день.

На спорудження залізниці було відведено мало часу. До того ж скорочення строків будівництва обіцяло чималі бариші підрядчикам, і тому вони нещадно визискували трудовий люд. Робочий день на будові тривав 12 - 14 годин на добу. Жили грабарі в землянках, де під ногами хлюпала вода, а то й просто неба, в нашвидкуруч зроблених з гілля і листя наметах. Вони голодували і мерзли, виснажувались на неймовірно важкій роботі, терпіли від різних хвороб, від жорсткого поводження з ними. Будівництво нагадувало картину, яку змалював великий російський поет М. О. Некрасов у поемі "Железная дорога":

На будівництві, звичайно, не могло бути й мови про будь - яку охорону праці. Нещасні випадки і захворювання від виснажливої праці були звичайним явищем. На них ніхто з начальства не звертав уваги, бо життя простої людини тоді коштувало мало. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час: відрізок Вільно - Лунінець почав діяти ще в грудні 1884 року. Дільниця Лунінець - Сарни - Ровно стала до ладу в серпнi наступного року.

Важливу роль у розвитку економiки Волинського Полiсся, освоєнi його природних багатств вiдiграла iнша залiзниця, що пролягла через Сарни, - з Київа на Ковель. Першi поїзди пройшли по нiй у жовтнi 1902 року. Ця магiстраль мала й чимале стратегiчне значення. Споруджувалася вона за iнiцiативою i клопотанням самого вiйськового мiнiстра царського уряду.

Пiсля 1902 року станцiя Сарни стала вже крупним вузлом залiзничних шляхiв, якi входили до складу Пiвдено - Захiдної залiзницi. Тодi ж було зведено вокзал з кiлькома залами для транзитних пасажирiв та службово - технiчними примiщеннями. Одночасно стали до ладу локомотивне депо, ремонтнi майстернi, вагонна i розвантажувально - навантажувальна дiльницi, будувалися матерiальнi склади.

Залiзничний вузол розвивався, створювалися всi необхiднi технiчнi i допомiжнi служби. Швидко зростала тут i кiлькiсть робiтникiв - залiзничникiв, основну масу їх становили вихiдцi з навколишнiх сiл, якi оселялися бiля станцiї, будували тут житла. Для роботи на станцiї, в депо i майстернях приїздили майстровi люди з рiзних мiсць Росiї. Для них зводились одноповерховi жилi будинки. Станцiя поступово перетворювалася в населений пункт. Отже, на вiдмiну вiд iнших, бiльш старих мiст, вiк Сарн можна визначити з точнiстю до одного року. Початок його iснування поклало пристанцiйне селище залiзничникiв. Цiлком вiрогiдно, що першi постiйнi жителi тут з'явилися у 1885 роцi, тобто тодi, коли почалася експлуатацiя залiзницi Лунiнець - Сарни - Ровно.

Сарни будувалися на заболоченій місцевості. Освоєння ділянок для спорудження житла було нелегкою справою: доводилося рити осушувальні канали, відводити воду, викорчовувати лiс i чагарники, записати яруги шлаком i піском. Згадка про тi часи залишились до наших днів у назвах вулиць - Торфова, Борова, Березова.

У гонитвi за прибутками "хазяї" мiста не дбали про його впорядкування та благоустрій. Вулиці були бруднi, на багатьох з них болото не висихало навіть у влітку. До того ж болото підходило до самої станції, тяглося вздовж вулиці Широкої. Майже нічого не робилося для розвитку народної освіти, охорони здоров'я, підвищення культурного рівня населення.

Найбільш важким у мiстi було становище робiтникiв. Унормований 12 - годинний робочий день був установлений лише для категорiї залiзничникiв, зокрема для стрiлочникiв, зчiплювачiв вагонiв, складачiв поїздiв. Решта ж робiтникiв працювала по 14 i бiльше годин на добу. Ще бiльше експлуатували хазяї робiтникiв на невеликих напiвкустарних пiдприiмствах (їх налiчувалося тут близько десятка).

Ряди робiтничого класу мiста поповнювали бiдняки з навколишнiх сiл, яких не могла прогодувати земля. У надiї знайти якiсь засоби для iснування вони йшли сюди на заробiтки. В мiстi формувалися пролетарiат, який дедалi голоснiше заявляв про себе.

Мізерними були заробітки залізничників. Робітники І-категорії одержували 9 крб. на місяць, ІІ-категорії - 6 крб., ІІІ-ї - 3 крб. Через високі норми виробітку робітники часто не виконували їх, тому таких залізничників часом переводили у нижчу категорію. Особливо дошкуляли штрафи. Машиніста за перевитрату вугілля штрафували по 24 коп. за пуд, тоді як ціна палива становила 19 коп. за пуд.

Усе це викликало невдоволення робітників, піднімало їх на боротьбу проти гнобителів. Важливу роль у підвищенні політичної свідомості пролетаріату відіграла Сарненська група РСДРП, що виникла у 1904р.

У 1902р. відкрили двокласне залізничне училище, наступного року - двокласне сільське училище, в якому працювало 7 вчителів і навчалося 353 учні.

4 березня 1905р. застрайкували робітники залізничних майстерень з приводу революційної боротьби петербурзького пролетаріату. Страйк спробували придушити збільшивши чисельність поліції на станції, проте робітники продовжували боротьбу. 12 жовтня припинився рух поїздів на дільницях Сарни-Рівне, Сарни-Ковель, Сарни-Дубровиця. Залізничники вимагали від царського уряду скасування смертельної кари, надання трудящим демократичних прав, запровадження 8-годинного робочого дня.

З 12 грудня 1905р. Сарненський залізничний вузол 5 днів перебував під контролем страйкового комітету. Коли адміністрація станції спробувала пропусти поїзд з військовою охороною, залізничники розібрали колію, зіпсували телеграф і телефонний зв'язок.

Для придушення страйку з Києва було викликано роту солдатів з кавалерією. 17 грудня почалися арешти. 16 найактивніших робітників, членів страйкового комітету, було кинуто до в'язниці, багатьох звільнено з роботи. Однак саренські більшовики не припинили підпільної діяльності.

1909р. в місті відкрили лікарню для залізничників на 2 ліжка, амбулаторію. Працювали в них лікар і два фельдшери.

Місто швидко росло. У 1911р. площа міста становила близько 200 десятин, жило в ньому понад 4 тис.чол. Серед них було чимало ремісників: булочників, м'ясників, шевців, кравців, столярів, бондарiв, ковалiв та iнших. Діяли 2 лісопильні й винокурний заводи, 2 млини, поштово-телеграфна контора, залізничні підприємства.. Швидко "освоювали" мiсто купцi i торговцi, гендлярi, якi приїжджали сюди звiдусiль. Вiдкривалися дрiбнi крамнички, шинки i навiть гральнi заклади. У мiстi заправляли лихварi, в кабалу до яких дуже часто потрапляла мiська та сiльська бiднота.

Під час першої світової війни Сарни були важливим прифронтовим пунктом. Тут розміщувались військові частини, госпіталі, склади з продовольством і зброєю. Становище населення значно погіршило. Не вистачало продовольства, поширилися епідемічні захворювання. 1917р. тут зареєстровано понад 230 випадків тифу і холери. Становище ускладнювалось тим, що, починаючи з 1915р. після евакуації амбалаторії у місті не лишилося цивільних лікувальних закладів. Міську лікарню переформували у військовий госпіталь. Під впливом більшовиків влітку 1915р. страйкували залізничники, вимагаючи від уряду припинення війни, забезпечення робітників роботою, а їх сімей хлібом. Страйки відбувалися і в наступні роки.

Війська Центральної Ради в грудні 1917р. повалили радянську владу в Сарнах. Голову Ради робітничих і солдатських депутатів Овсянова було вбито, інші більшовики пішли в підпілля.

1 січня 1918р. в Сарнах відновлено Радянську владу, але в лютому 1918р. місто окупували астро-німецькі війська. Трудящі міста активно боролися з окупантами.

5 червня 1919р. червоні війська визволили місто, завдавши ворогові значних втрат. Населення радісно зустріло Червону Армію. Трудящі міста і навколишніх сіл добровільно вступали до лав Червоної Армії.

В лютому 1921р. Сарни стали повітовим містом Поліського воєводства. За даними на листопад цього року, у ньому мешкало 5930 чол. В місті панували голод, безробіття. Зруйноване в 1919р. депо не було повністю відбудоване до кінця окупації, тому що польська буржуазія виявилася неспроможною подолати господарську розруху. Діяли лише невеликі кустарні підприємства. Згодом виникло кілька лісопильних, кравецьких підприємств, шевські майстерні. Робочий день тривав 10-14 годин. Охорони праці і техніки безпеки на підприємствах не було, покалічених без жалю звільняли з роботи. За лікування доводилося дорого платити. На залізниці українців заміняли поляками. Поселення українців в місті обмежувалось.

1931р. в місті працювала семирічна школа, в якій навчалося 572 учні. В Сарнах також була гімназія, навчання в якій коштувало дуже дорого. Викладання в школах ввилося лише польською мовою.

Трудящі не мирилися з окупаційним режимом. Боротьбу проти існуючого ладу очолювали комуністи.

1923р. в Сарнах був створений підпільний осередок КПЗБ. Комуністи викривали антинародну політику буржуазної польської влади, організували страйки.

В роки світової економічної кризи 1929-1933рр. в місті посилився революційний рух. Вимоги робітників під час страйків набули ще більшого політичного змісту. Для боротьби з трудящими місцеві власті вжили ряд заходів - у жовтні 1932р. збільшили кількість поліцаїв в місті. Активність трудящих міста зросла. Лише в 1934р. відбулося 3 страйки. В 1935-1936рр. розгорнувся антифашиський рух. Страйкували будівельники, залізничники, шевці, пекарі. В ході страйкової боротьби робітники добилися часткових поступок з боку підприємців. У вересні 1939р. Радянський Союз подав дружню руку допомоги західноукраїнським трудящим.

20 вересня населення міста радісно зустрічало воїнів - визволителів, з квітами, хлібом і сілю.

Почалося нове життя. Під керівництвом тимчасового управління, створеного зразу ж після визволення, налагоджувалося робота підприємств, культурно-освітніх закладів. Виникли партійні, комсомольські, профспілкові та інші громадські організації. 22 жовтня 1939 року відбулися вироби до Народних зборів Західної України.

Відповідно до адміністративно - територіального поділу, проведеного в грудні 1939 року, місто стало районним центром Рівненської області. В ньому створено міську Раду, підпорядковану Сарненському райвиконкому. Було конфісковано у поміщиків, осадників і монастирів землю, тяглову силу, худобу, націоналізовано великі промислові підприємчтва.

Протягом кількох днів за участю частин Червоної Армії було відремонтовано мости, колії, налагоджено рух поїздів. Сюди приїхали спеціалісти-інженери, агрономи, вчителі. На щойно створеній Сарненській і Здолбунівській залізницях прибуло на роботу 1500 залізничників.

У жовтні 1939р. відкрилися школи, навчання велося рідною мовою. Було організовано школи ліквідації неписьменості, хати-читальниці, відкрито будинок піонерів, клуб, районну бібліотеку.

Розпочали роботу промислові і будівельні організації. У січні 1940 року створено деревообробну артіль ім.Першого травня, де працювало 166 робітників. Меблевий цех механізував обробку деревини, налагоджувалася торгівля.

Відновила роботу Сарненська лікарня. Було надіслано кілька лікарівв із східних областей України. Лікування стало безплатним. Відкрилися дві аптеки, магазини, санітарії і гігієни, спеціальні кіоски, міжрайонна аптечна база.

З січня 1940р. почала виходити районна газета "Червоний шлях". До лютого 1941р. було ліквідовано безробіття. Створювалися спортивні організації.

У травні 1941 року створену консультацію матері й дитини.

Мирну працю радянських людей перервав розбійницький напад на країну фашиської Німеччини. З перших днів війни Сарни зазнали жорстоких бомбувань з повітря. Ворожа авіація, намагалась вивести з ладу залізничний вузол, здійснювалися майже безперервні нальоти на місто.

6 липня 1941р. гітлерівські окупанти вдерлись у місто. З перших днів окупації фашисти почали планомірно винищувати людей. Всього за період окупації вони розстріляли у Сарнах 13 тис. 711 мирних жителів міста і сіл району, відправили з району на роботи в Німеччину 1500 юнаків і дівчат, вивезли 4646 голів великої рогатої худоби. Школи закрили. Утримували в місті великі військові сили, поліцію, жандармерію.

Але трудящі міста піднялися на визвольну боротьбу проти фашистів-поневолювачів, вступаючи до партизанських загонів. В районі міста діяли партизанські з'єднання С.А.Ковпака, О.М.Суворова, В.А.Бегми, А.П.Тринського та інші.

У грудні 1942 року під час операції "Сарненський хрест" партизанські диверсійні групи висадили в повітря 5 залізничних мостів, припинивши на 15 діб рух поїздів через станцію Сарни.

В липні 1943 року обласний штаб партизанського руху розробив заходи виведення з ладу Сарненського Залізничного вузла. Залізниця від Сарн до Коростеня фактично була паралізована з травня по жовтень 1943р.

Активні дії партизанів і підпільників непокоїли німецьких загарбників. Влітку 1943р. вони були змушені збільшити свій гарнізон у Сарнах до трьох тисяч чоловік. Посилили терор.

11 січня 1944 року воїни 143-ї і 397-ї стрілецьких дивізій штурмом оволоділи Сарнами, захопивши 30 гармат, 90 кулеметів, 80 вантажних автомашин, 300 коней. Відступаючи, окупанти знищили залізничний вузол, пограбували школи, багато житлові будинки. Проте населення швидко усувало пошкодження, і через Сарни проходило 24-26 поїздів.

До червня 1944 року мешканці міста і району внесли у фонд Червоної Армії 358 тон хліба, 643 тони картоплі, 197 тис. літрів молока, на будівництво танкової колони - 394 тис.крб.

У лютому 1944 року відновив свою роботу райком комсомолу. Люди міста швидкими темпами відбудували депо, вокзал, міську електростанцію, спорудили залізничну електростанцію, перехідний міст через колії, відновили роботу промкомбінату і харчокомбінату. В січні 1944 року було створено ліспромгосп та хімлісгосп. У червні почав працювати м'ясокомбінат, незабаром збудували маслозавод, лазні, перукарні, 50 різних магазинів, поштове відділення, аптека, середня школа, СПТУ, два кінотеатри, бібліотека, клуб залізничників.

1957р. в місті створено Ровенську машинно-екскаваторну станцію тресту "Укрмехгідробуд" (з 1968р. - ПМК тресту "Поліссяводбуд") 1963р. створений РМЗ "Мостобуд-1", а в 1964р меблева фабрика, в 1960р.-лісгоспзаг.

Рік у рік зростає купівельна спроможність населення. У 1970р. товарообіг міста досяг 3318 тис.крб.

В 1971р. здано на експлуатацію 3742 кв.м. житлової площі, завершено спорудження мосту через річку Случ. Збудовано завод збірного залізобетону, комбікормовий завод.

Медичне обслуговування населення міста здійснюють дві лікарні, дві поліклініки, пологовий будинок, жіноча і дитяча консультації, стоматологічна поліклініка, дві станції швидкої допомоги, протитуберкульозний диспансер, санстанція, чотири аптеки.

З 1957р. в місті працює музична школа.

Культосвітню роботу серед населення проводять районний Будинок Культури (зведений у 1958р.), кінотеатр, два клуби, міська, районна, дві дитячих бібліотек. Виходить районна газета "Сарненськи новини" ("Будівельник комунізму"), "Провінційна Газета"

У місті є парк, стадіон "Мрія", два футбольні поля, 35 спортивних майданчиків.

Для відпочинку населення збудовано центральний стадіон "Мрія", будинки культури, дiє 3 церкви i собор.

У Сарнах народилися та проживали: лауреат Нобелівської премії в галузі фізики Григорій Шарпак, який нині живе у Франції: автор роману ''Поліщуки" - Борис Швед; президент ВЛСТНІЛ - М.О. Ольшанський, знаменитий лікар-психотерапевт - К.М.Дубровський.