В зіницях збережу твоє обличчя

В зіницях збережу твоє обличчя,
Коли в імлу все осінь загорне.
Самотній крук зимову хугу кличе,
Невже і нас вона не обмине?..

Луною мрій в повітрі подих тане,
Минулий подих літньої жаги...
Змарніле море неба наче п'яне -
Бо загубило власні береги...

Марудить день дощів нудна розпука,
В ній ні віршів, ані пісень нема,
Лише неспокій в скроні тих стука:
"Невже і нас не обмине зима?.."

У серці збережу твоє обличчя,
Якщо сипне снігами забуття
Мені у віччі, і холодний відчай
Згорить у ньому, мов старе сміття.